ВІД   ГРОМАДСЬКИХ   ВІДЗНАК – ДО   ДЕРЖАВНИХ   НАГОРОД: ІСТОРИЧНИЙ   ДОСВІД   ЗМІНИ  СТАТУСУ   ФАЛЕРИСТИЧНИХ   ПАМ’ЯТОК

В історії неодноразово траплялося так, що династичні ордени, які замислювалися на століття наперед, згасали за декілька років після смерті засновників, державні нагороди ставали відомчими, регіональними або ж конфесійними. Втім, можна навести й непоодинокі приклади протилежної «фалеристичної динаміки»: підвищення статусу відзнак – з громадських до державних. Саме про такі випадки – наша розповідь…

Один з найперших подібних феноменів спостерігався в Іспанії в роки Піренейських війн початку ХІХ ст. У 1808 р. Жозеф Бонапарт, переведений братом з неаполітанського престолу на іспанський, скасував ордени Бурбонської династії, а заснований ним самим новий Королівський орден Іспанії реального наповнення так і не набув. Революція, що почалася, сприйняла скасування королівських аристократичних орденів як доконаний факт, тож їхньою втратою тогочасне іспанське суспільство не надто й переймалося. Іспанія залишилася без орденів, але герилья – народна війна проти французьких загарбників – покликала до життя нові відзнаки як нагороди за конкретні битви. За зразком орденських знаків їх засновують провінційні представницькі органи – хунти або ж окремі керівники партизанських загонів.

Перша народна нагорода за участь у визволенні країни відзначила битву біля Байлена. Від імені короля (якого Наполеон змусив зректися престолу) її встановила хунта Севільї у серпні 1808 р., менше ніж за місяць після баталії. На позолоченому овалі було зображено лавровий вінок та перехрещені шаблі; під ними – перекинутий наполеонівський орел. Напис гласив: «Bailen 19 de Julio 1808» (іл. 1, 2).

1  2

Опір французам очолили місцеві міські та провінційні хунти, а згодом створена з числа їхніх представників у вересні 1808 р. Центральна урядова хунта, котру у січні 1810 р. змінила Рада регентства, що спиралася на сформовану у Мадриді народну хунту. За її ініціативою у вересні 1810 р. були скликані надзвичайні кортеси – знову ж таки, з числа представників провінційних хунт. Всі ці структури були не класичними виборними органами місцевого самоврядування мирного часу, а громадськими штабами опору окупантам. Для заохочення захисників свободи Іспанії в період діяльності Центральної хунти, а згодом Регентської ради було продовжено заснування відзнак-хрестів: за бойові дії на Півночі (іл. 3, 4), для членів Каталонської хунти (іл. 5), за битви біля Герони (іл. 6, 7), Талавери та оборону фортеці Лерин.

3 4 5 6

У 1814 р. Іспанія була звільнена від французьких військ, і 13 травня король Фердинанд VІІ урочисто повернувся до столиці. Кортеси були розпущені.

Розглядаючи боротьбу іспанського народу з іноземними поневолювачами як боротьбу своїх вірнопідданих за реставрацію, король визнав попередні нагородження, усвідомлюючи їхній високий авторитет у суспільстві, та продовжив заснування подібних відзнак – відразу надаючи їм статус королівських.

Але хрестами за участь у конкретних битвах громадські органи управління опором не обмежилися: Декретом №88 від 31 серпня 1811 р., в період найвищого революційного піднесення, кортеси заснували військовий орден Св. Фердинанда, яким нагороджували за героїчні подвиги у боротьбі за незалежність Іспанії. Фердинанду VІІ не лишалося нічого іншого, як зберегти раніше встановлену громадську нагороду, надавши їй статус королівської (тобто державної). Зазнавши певних змін, орден Св. Фердинанда (Real y Militar Orden de San Fernando) і у ХХІ ст. лишається вищою військовою нагородою Іспанії (іл. 8-12). З метою збереження ордену у нагородній системі держави навіть після смерті останнього кавалера (що є невідворотнім для суто військової нагороди у мирний час), 27 липня 2001 р. було видано спеціальний Королівський декрет №899/2001. Характерно, що у тексті цього документу прямо зазначається, що орден було засновано саме кортесами, а згодом включено королем Фердинандом VІІ до системи державних нагород.

8 9  10 11 12

Специфічними причинами були зумовлені зміни у статусі громадських відзнак у міжвоєнній Естонії. До Конституції 1920 року, прийнятої Установчими Зборами, під тиском лівої більшості, було включено §7, який забороняв відзначення громадян Естляндії зовнішніми відзнаками у мирний час. Міністр внутрішніх справ К. Еенпалу піддав критиці ці положення ще у 1920 р., а згодом у пресі з’явилася низка публікацій на підтримку створення власних нагород. Варто додати, що у 1920-1925 рр. при виконанні службових обов’язків загинули 28 прикордонників та поліцейських. Відсутність власних орденів створювала для Естонії незручності й у міжнародних зносинах.

 Коли 1 грудня 1924 р. було відновлено добровільну громадську організацію – Союз оборони (Kaitseliit), на порядку денному виникло питання оцінки роботи членів за допомогою зовнішніх відзнак. Вперше Центральний комітет Союзу оборони обговорював питання запровадження власних орденів 6 червня 1925 р., доручивши Головному штабу Союзу провести детальне опрацювання цієї проблеми. Після всебічного обговорення вищий керівний орган громадського об’єднання – Центральний комітет Союзу – 29 лютого 1926 р. вирішив заснувати власні ордени. Протягом 1927 р. Головний штаб опрацьовував статути та описи нагород. 13 січня 1928 р. Центральний комітет Союзу оборони схвалив статут ордену Орлиного хреста (Kotkaristi teenetemärk). 17 лютого того ж року уряд Естонії затвердив встановити орден в день 10-ї річниці Естонської рееспубліки – 24 лютого 1928 р. (іл. 13-15).

  13