Українські відзнаки за поранення: досвід і перспективи

Кров, пролита за Україну – чи гідна вона відзначення?

З давніх давен поранення, отримане вояком на полі битви, вважалося незаперечною ознакою звитяги й жертовності. В епоху переважання холодної зброї та невеликого контингенту професійних армій, в яких командирів і героїв чи не кожен знав в обличчя, необхідності у встановленні зовнішніх відзнак для поранених воїнів просто не було. Але минуле століття - двадцяте - з його двома Світовими війнами, які поставили під рушницю десятки мільйонів чоловік, зумовило впровадження особливих відзнак для  бійців, які пролили свою кров на полі битви.

Загалом, відзнаки за поранення поділяються на два основні типи:

- нашивки з матерії (або металеві смужки, що їх імітують) на однострої;

- державні нагороди або відомчі відзнаки (ордени, медалі, хрести, зірки, планки тощо), які існують незалежно від наявності однострою.

Наша розмова – про другий тип відзнак за поранення, які були встановлені українськими інституціями.

Перша спроба запровадити українську відзнаку для поранених вояків відноситься до 1919 року – тоді в Галицькій Армії планували встановити медалі із зображенням шолома у калиновому вінку на аверсі та роком поранення на реверсі. За одне-два поранення мали надавати малу срібну медаль, за три-чотири – велику срібну, за п’ять та більше – золоту. Крім того, кількість поранень визначала комбінацію малинових та зелених смужок на стрічці медалі, а також кількість срібних чи золотих зірочок на тій же стрічці. Очевидно, що цей проєкт значною мірою повторював концепцію австро-угорської медалі за поранення, впровадженої у серпні 1917 р.: на аверсі було вміщено профіль імператора Карла І, а на реверсі напис латинською «Пораненому воякові» та рік; кількість поранень визначалася комбінацією сірих та червоних смужок на стрічці. (іл. 1-3). На жаль, реалізувати задум не вдалося, і у 1918-1921 рр. для українських вояків регламентувалося носіння нарукавних нашивок за поранення – на кшталт тих, що було впроваджено у Російській Імператорській Армії у грудні 1916 р. (іл. 4).

1. 2. 3. 4.

Наприкінці 1945 р. ветерани українських козацьких організацій у діаспорі ініціювали заснування пам’ятної козацької відзнаки для учасників Визвольних Змагань. Однак в екзильному Уряді УНР вирішили зробити цю відзнаку загальною, а не лише для козаків – відповідні документи було підписано Головою Директорії УНР в екзилі 20 жовтня 1947 р. Згідно Статуту Хреста Українського Козацтва, кожне поранення, отримане в боях за волю України, позначалося золотою зірочкою на стрічці (іл.5).

5.

Втім, необхідність встановлення спеціальної відзнаки за поранення була очевидною, і 17 травня 1980 р. Президія Української Національної Ради (в екзилі) встановила медаль «За жертву крови в боях за волю України». На аверсі медалі містилося зображення Тризубу, схрещених мечів, тернового вінця та відповідний напис (іл. 6).

6.

Вже за часів Незалежності вдалося встановити і виготовити відзнаку за поранення в самій Україні – щоправда, не на рівні держави, а у форматі знака МВС. 20 листопада 1998 р. тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко підписав наказ МВС № 846 «Про внесення змін до наказу МВС України від 27.11.97 р. № 802 «Про затвердження Правил носіння форменого одягу особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовцями внутрішніх військ». Цим документом був затверджений знак «За поранення», визначені правила його носіння та підстави для вручення.   

Знак, розроблений І. Кириченком та А. Пегетою, мав вигляд прямокутника (червоного – для легкого поранення, жовтого – для важкого) із калиновим вінком та краплею крові на тлі восьмипроменевої зірки, нагадуючи дизайн знака кількості поранень, встановленого для РСЧА у липні 1942 р. (іл. 7)

7.

З огляду на низку причин, цей знак не набув поширення і наразі не входить до системи відомчих заохочувальних відзнак Національної поліції України.

Втім, суспільний запит на відзнаку за поранення при виконанні військового, службового чи громадянського обов’язку є очевидним – саме тому й виникли знаки народної пошани відповідного призначення.

1 лютого 2016 р. ВГО «Спілка ветеранів та співробітників силових структур України «Звитяга» встановила відзнаку «Кров за Україну». Вона надається громадянам України та іноземцям за поранення, отримані під час бойових дій, при виконанні службового або громадянського обов’язку. (іл. 8)

8.

Як не дивно, але в Україні досі не існує державних нагород, якими б відзначали виключно за бойовий подвиг, за отримане поранення та за гідну поведінку у полоні. Саме тому ветерани АТО виступили з ініціативою таких нагород – на їхнє прохання відповідні проєкти були створені ВТО «Орден». Але на засіданні Комісії державних нагород та геральдики у листопаді 2015 р. ці пропозиції не знайшли підтримки. Але ж потреба у таких нагородах не зникла, тому 10 січня 2016 р. ВГО «Країна» разом з відзнаками за бойовий подвиг та гідну поведінку в полоні заснувала знак народної пошани – Хрест «За поранення в бою». Цим хрестом нагороджувалися військовослужбовці Збройних Сил України, Національної гвардії України, Сил спеціальних операцій України, Служби безпеки України, Державної Прикордонної служби України, Управління державної охорони, добровольчих збройних формувань та волонтери,  які у ході бойових дій або під час виконання бойового завдання отримали поранення, загинули чи померли пізніше внаслідок поранення, отриманого під час виконання військового обов’язку. Практика нагороджень показала, що у переважній більшості випадків у поданнях зазначалися реальні бойові заслуги, які були гідні не просто відзначення за поранення, а нагород вищого рівня.  В той же час, світова практика полягає у тому, що відзнака за поранення має не слугувати нагородою за мужність, а повинна засвідчувати сам факт поранення при виконанні обов`язку, акцентуючи увагу суспільства саме на цьому. З цих міркувань нагородження Хрестом «За поранення в бою» були припинені. (іл. 9)

9.

Відзнаки аналогічного призначення встановлювалися й іншими громадськими об’єднаннями.

Попри пафосну рекламну кампанію, вельми контроверсійною стала відомча заохочувальна відзнака Міністерства оборони України – медаль «За поранення», встановлена у липні 2019 р. Згідно Положення, нею нагороджуються «військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, а також особи, звільнені в запас або у відставку із військової служби зі Збройних Сил України, за особисту мужність і героїзм, самовіддані дії у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, зразкове виконання військового (службового) обов’язку в умовах, пов’язаних із ризиком для життя, які отримали легке або важке поранення».

Іншими словами, головним критерієм для відзначення став не сам факт поранення, а прояв героїзму, який, вочевидь, заслуговує на вищу нагороду – бодай й державну. Зовсім незрозумілим є й визначення героїзму, який дає підставу для нагородження медаллю. За наявною інформацією, медаллю «За поранення» відзначено незначну кількість поранених вояків. Відповідно, тисячі військовослужбовців Збройних Сил України, які отримали поранення в боях на Сході, цієї медалі досі не отримали. Вочевидь, це нівелює статус відзнаки.

Слід зауважити, що дизайн медалі «За поранення» є творчим переосмисленням вже згаданої діаспоріяльної медалі 1980 року. Але на тлі решти обставин це краще вважати позитивом – особливо з огляду на те, що Положення передбачає носіння на повсякденному одязі стрічки медалі на планці заввишки 15 мм (при загальноприйнятому стандарті у 12 мм). (іл. 10)

10

Впровадження власної відомчої відзнаки за поранення (по суті – за мужність, виявлену в умовах, коли було отримано поранення) Міністерством оборони України виглядає ще більш контроверсійно з огляду на те, що аналогічні відзнаки відсутні у решті силових структур нашої держави. Хіба наші поліцейські, прикордонники, рятувальники, розвідники не гідні відзначення за поранення? Та й чи будуть паритетними критерії нагородження – навіть в разі появи подібних відомчих відзнак?

Сам собою напрошується висновок, підкріплений світовою практикою: відзнака за поранення, отримане при виконанні військового, службового або громадянського обов’язку має існувати у форматі державної нагороди або знака народної пошани – відомчий поділ лише ускладнює ситуацію.

Максим Царенко