"Знаки непересічних подій", "Іменем закону" №30 28.07.2011

Артикул: ВТО_

Сьогодні ми вкотре подаємо до вашої уваги нарис про історію створення відомчих нагород, але цього разу формат нашої розповіді дещо відрізнятиметься від попередніх. У п’ятій публікації ми вирішили повідати читачам навіть не зовсім про нагороди, а про знаки, та й не про один, як зазвичай, а відразу про кілька: знаки про закінчення навчальних закладів системи ОВС, знаки «За тяжке поранення» і «За легке поранення», медаль «10 років МВС України». Всі вони з’явилися на світ у різні роки, мають абсолютно різне ідейне наповнення та різну долю. Але всі були породжені досить небуденними подіями в історії Міністерства внутрішніх справ України і згодом самі стали часткою цієї історії.


  «Поплавки» не потопають вже третє століття

   
    Об’єднує всі ці відзнаки ще й те, що їх «хрещеним батьком» став генерал-майор міліції І. Г. Кириченко, про якого ми не раз згадували в попередніх матеріалах. З початку 1990-х він постійно перебував на посадах, пов’язаних з куруванням відомчих освітніх закладів, тож, як не важко здогадатися, першими з його ініціативи з’явилися саме випускні нагрудні знаки. Їм випала досить цікава місія: бути піонерами серед усіх металевих «витворів», зроблених уже МВС незалежної України. Це саме по їх «стопах» міліцейське відомство 1995 року виготовило на Львівському державному ювелірному заводі свої перші нагороди – «Почесний знак МВС України», «За відзнаку в службі» та «Кращому працівникові пожежної охорони» (детально в «Моментах» № 3).


Перш ніж розповісти про процес створення освітніх «першопрохідців», зробимо невеличкий екскурс в історію офіційних знаків навчальних закладів системи МВС. Вручали їх ще з початку ХІХ століття, причому випускники всіх немедичних факультетів отримували «поплавки» загального зразка (ромб з хрестом та гербом), щоправда, для генералів, офіцерів та цивільних чинів відомства вони були передбачені меншого розміру. Після Революції перший нагрудний знак «про закінчення шкіл середнього комскладу міліції» з’явився 1926-го року. Він також мав форму ромба із зображеними по середині мечем, щитом, новим гербом та перехрещеними факелами.


З активним розвитком у повоєнні роки системи відомчої освіти «начинка» випускних знаків не раз змінювалася, зокрема, залежно від статусу та назви навчального закладу, але форма залишалась тією ж самою. Приміром, 1977 року Київська вища школа отримала ім’я Ф. Е. Дзержинського і водночас – нові «поплавки» – із зображенням профілю «залізного Фелікса». А загалом, ще у 1958–1964 рр. після реформування системи освіти нагрудні знаки про закінчення ВНЗ були запроваджені в усіх вишах СРСР. Відомчі «ромби» з-поміж інших вирізняв червоний колір емалі.


    Саме такі, ще радянські, нагрудні знаки отримали перші випускники міліцейських вишів уже незалежної України (1992 р.). А тим, хто закінчив навчання наступного року, «поплавки» не вручалися взагалі. І лише 1994-го їх таки приєднали до дипломів. Як зазначалося, ідея запровадження та й, власне, дизайну нових знаків належала І. Г. Кириченку, а конкретні ескізи вже малював майбутній автор перших міліцейських нагород, художник М. І. Лебідь.
    Тоді, нагадаємо, до складу МВС ще входили пожежна та пенітенціарна служби, які відповідно мали профільні навчальні заклади, тому була створена уніфікована концепція знаків (див. фото). «Ромби» з синьою емаллю призначалися для юридичних вишів, з червоною – для пожежно-технічних та системи виконання покарань. Для ви­пуск­ників училищ розробили знаки іншої форми – у вигляді кристала, обрамленого вінком. (До речі, цю ідею запозичили з офіційного випускного знака Суворовських військових училищ зразка 1958 р.) Вони також розподілялися за кольором. Столична Академія МВС отримала окремий «поплавок».


    Замовлення на виготовлення знаків одержав Львівський державний ювелірний завод. Слід відзначити, що на той час у практиці ЛДЮЗ це була перша спроба створити виріб не з дорогоцінних металів. Усі організаційні питання вирішувалися через заступника генерального директора заводу Р. В. Мончина, технічною ж стороною процесу опікувався заступник начальника ювелірного цеху Б. І. Гурський. Кілька місяців плідної роботи увінчалися успіхом: напередодні випуску 1994 р. світ побачили 402 «первістки» (хоча реальна їх потреба була вдесятеро більшою). Ця партія стала єдиною, виконаною централізовано та безпосередньо за кошт міністерства. По суті, випущені знаки були зразком, певним стандартом для навчальних закладів, котрі в подальшому вже самостійно займалися виробництвом своїх «поплавків». До речі, попервах більшість вишів та училищ замовляли їх знову ж таки на ЛДЮЗ.


   Для прикладу. За ці роки «ромб» Національної академії внутрішніх справ постійно зазнавав змін лише в одному елементі – у назві вишу. А от «поплавок» Одеського державного університету внутрішніх справ кардинально відрізняється від уніфікованих попередників. У харківському відомчому виші взагалі розробили знаки для кожного факультету, а в луганському до диплома певний час видавали срібні персні.


Знак «За поранення» у міліції не прижився

    У 1990-х роках був створений й інший об’єкт нашої уваги – знаки «За легке/тяжке поранення». Їх, як уже зрозуміло з назви, мали вручати працівникам міліції, котрі дістали ушкодження під час служби. У ті часи – в розпал боротьби з бандитизмом – таких випадків, на жаль, було немало. Зокрема, на всю країну в жовтні 1994-го прогримів випадок у Печерському районі, коли в ході затримання зловмисник підірвав гранату. Тоді дільничний П. М. Коробчук залишився без ноги, а його колега Д. І. Мартиненко – без обох рук. До речі, згодом обом правоохоронцям вручили «Орден Богдана Хмельницького» та відом­чі нагороди, а от знаків «За поранення» вони так і не отримали.
   Крім того, за задумом І. Г. Кириченка, відзнаки мали видавати і ліквідаторам аварії на ЧАЕС, яких у МВС також був не один десяток. «За тяжке поранення» – якщо людина дістала дозу радіації понад 50 берів і «За легке поранення» – якщо менше п’ятдесяти. Проте, варто пояснити, що знак передбачався не як нагорода, а як певне засвідчення факту набутого працівником міліції ушкодження та його ступеня. До того ж з обов’язковою щомісячною доплатою до зарплатні.


   Ескізи нової відзнаки розроблялися кількома художниками. Так, Л. І. Матяш в одному з варіантів запропонував створити її у формі медалі з зображенням падаючого сокола, в обрамленні тернового вінка. Декілька малюнків надіслали і представники Львівського державного ювелірного заводу. Серед них, приміром, був знак у вигляді малинового картуша з краплиною крові, обрамленого лавровою гілкою, та написом «За мужність». Також свої «начерки» надав старший інспектор з особливих доручень відділу військово-мобілізаційної роботи та цивільної оборони МВС А. А. Пегета (про розроблену ним нагороду ми детально розповідали в «Моментах» № 5). Однак жоден з варіантів не задовольнив керівництво міністерства.


   Тоді І. Г. Кириченко запропонував створити знак у вигляді витягнутого по горизонталі прямокутника (за аналогією із радянським «Знаком поранення» часів Великої Вітчизняної війни), з краплею крові у центрі. Знову ж таки, як і під час війни, «За тяжке поранення» мав бути жовтого (золотавого) кольору:

                                           

 

«За легке поранення» – червоного. Цю ідею на папері втілив Пегета й невдовзі її схвалило керівництво МВС.


   12 серпня 1998 р. на ЛДЮЗ та два столичні підприємства – «Українські ювеліри» і «Герольдмайстер» (останнє, до речі, невдовзі стане провідним виробником вітчизняних відзнак) були надіслані листи з проханням розглянути можливість виготовлення знаків та надати відповідні калькуляції. Найоптимальніша пропозиція надійшла від львівського заводу, тому на початку листопада того ж року міністерство уклало з ним договір на виготовлення однієї тисячі знаків – по півтисячі кожного ступеня – на загальну суму 8 тис. 200 гривень. А 20 листопада міністр внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченко підписав наказ МВС № 846 «Про внесення змін до наказу МВС України від 27.11.97 р. № 802 «Про затвердження Правил носіння форменого одягу особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та військовослужбовцями внутрішніх військ». Цим документом був затверджений знак «За поранення», визначені правила його носіння та підстави для вручення.


   12 лютого 1999-го перша і, поки що єдина, партія знаків побачила світ. За початковим задумом, їх мали вручати за наказами Головного управління роботи з особовим складом, та коли «прикинули» приблизну кількість майбутніх власників знаків, вирішили давати «автоматом», за виснов­ком лікарів. Керував усім цим процесом нагородний підрозділ міністерства в особі старшого інспектора з особливих доручень 
   О. М. Удовиченка. Коли ж знаки закінчилися, їх більше не замовляли – через відсутність коштів ця ідея свого розвитку не набула. З цієї ж причини жодної виплати до знаку не надавалося.

 

   «Рекордна» відзнака до ювілею


   Фантастично швидким народженням вирізняється з-поміж інших медаль «10 років МВС України» – вона була створена менш ніж за два тижні!

                                            

На початку грудня 2001 року, у розпал підготовки до відзначення першого ювілею міліції незалежної України, І. Г. Кириченко запропонував тодішньому заступнику державного секретаря МВС М. І. Ануфрієву випустити святкову відзнаку. Вже наступного дня цю ідею схвалив міністр


   Ю. О. Смирнов, тим самим давши старт роботі з її втілення в життя. Знову ж таки дизайн нагороди придумав І. Г. Кириченко, а на папір упродовж 6–7 грудня його переніс Л. І. Матяш, додавши свою «фірмову» фігурну колодку. Виготовити медаль, що складалася з чотирьох деталей, у рекордно короткий термін взялося столичне підприємство «Гранд символ».


   До Дня міліції перша партія відзнак була готова. Але через досить спішне її виробництво, вже під час вручення стався казус, що міг коштувати багатьом працівникам міністерства їхніх посад. Річ у тому, що на офіційному святкуванні був присутній тодішній Президент України Л. Д. Кучма – з його рук правоохоронці отримували державні нагороди. Смирнов вирішив зробити крок у відповідь і вручив Президенту «новонароджену» медаль. Більше того, міністр спробував відразу приколоти її до піджака Кучми, однак відзнака вислизнула з його рук і впала на підлогу. Оскільки клей на ній ще не встиг висохнути, одна з деталей просто… відлетіла.


   Від величезного скандалу відомство тоді врятував інший знак – перший сувенір міністра внутрішніх справ – його таки вручили главі держави. До речі, створив ту «пам’ятку» очільника МВС співавтор цього нарису О. М. Сопов, з легкої руки якого згодом з’явилася на світ більшість відзнак підрозділів МВС, виконаних на новому якісному рівні.

Олександр Сопов,  директор ВТО «Орден»,
Анна Торгоненко, «Моменти»
(За матеріалами книги «Історія нагород української міліції»)


imzak.org.ua




Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua


Замовити продукцію ВТО "ОРДЕН"