Нарис у цьогорічному № 4 «Моментів» про «трійцю» міліцейських нагород хоч і завершив цикл матеріалів про відомчі заохочувальні відзнаки, затверджені відповідним наказом МВС за номером 520 від 5 серпня 2011 року, однак не був кінцевим під рубрикою «Твої нагороди». Ми вирішили надати читачам своєрідний бонус і розповісти про низку цікавих, а в деяких випадках – унікальних відзнак, що офіційно пройшли процес легалізації у Комісії державних нагород та геральдики при Президенті України і які за роки незалежності вручали, або й зараз вручають, у Міністерстві внутрішніх справ.

Уперше спеціальний нагрудний знак для ветеранів-силовиків, ескіз якого розробив художник Л. І. Матяш, був затверджений 30 серпня 1999 року постановою Кабінету Міністрів №1601. Він з’явився за ініціативи Міністерства оборони, тому й назву отримав відповідну – «Ветеран військової служби».                                    

Відзнака складалася з колодки та медальйона, на аверсі якого карбували «ім’я» знака. На зворотному боці зазначали назву військового формування, ветерану якого видавали відзнаку, зокрема, «Збройні Сили України», «Управління державної охорони України». Призначалася вона також для військово­службовців внутрішніх військ МВС. А от власне про міліціонерів в Уряді «забули». Статус згаданого знака не передбачав його вручення ветеранам МВС, і окремої відзнаки для них у Кабміні не створили. Звісно, така ситуація не влаштовувала керівництво відомства, тому на початку 2002-го там вирішили розробити власний, абсолютно новий знак.

Отримавши відповідну вказівку від на той час заступника Державного секретаря МВС М. І. Ануфрієва, начальник відділу проходження служби В. Г. Філатов узявся за її виконання. Створити ескіз знака доручили тоді вже автору низки державних нагород О. В. Руденку, який одночасно працював над проектом трьох міліцейських медалей «За сумлінну службу». Саме тому вислужні й ветеранська відзнаки були виконані в одному ідейному ряду й за дизайном подібні між собою. Основою останньої став рівносторонній хрест малинового кольору, у центрі якого розміщувалася емблема МВС, накладена на перехрещені мечі.

Із цим проектом представники МВС і звернулися до Кабміну, пропонуючи затвердити його як медаль «Ветеран органів внут­рішніх справ України». Однак із  невідомих причин в Уряді цю ідею сприйняли негативно й міліції відмовили. Тоді у відомстві вирішили легалізувати відзнаку через Комісію державних нагород та геральдики при Президенті України, куди й відправили її на розгляд одним пакетом з медалями «За сумлінну службу». Доки цей розгляд тривав, у Кабміні також взялися виправляти ситуацію зі спеціальним знаком для ветеранів ОВС. На основі ескізу Матяша створили окремий знак «Ветеран органів внутрішніх справ»

, який від військового відрізнявся відповідним написом на аверсі та кольором колодки. Постановою Кабінету Міністрів ­№ 742 від 1 червня 2002 року відзнаку було започатковано. Одразу зауважимо: вона ніколи не мала статусу нагороди, а була лише металевим додатком до ветеранського посвідчення.

Кабмінівський знак ні за своїм дизайном, ні за ідейним наповненням – у МВС планували, щоб це була відомча заохочувальна відзнака, – керівництво Міністерства внутрішніх справ не влаштовував. Тому коли на початку грудня 2002 року Комісія затвердила опис і малюнок медалі «Ветеран органів внутрішніх справ» (у вигляді хреста), у МВС збиралися заснувати її як власну нагороду й вручити першу партію до Дня міліції. Розробили навіть проект відповідного наказу, але в останній момент вирішили не «бити горщиків» з Кабміном і залишили одну ветеранську відзнаку – урядову. Що цікаво, навіть у цій ситуації Міністерство внутрішніх справ стало своєрідним флагманом серед інших силових відомств: після МВС окремі ветеранські кабмінівські знаки для себе отримали Держслужба спеціального зв’язку та захисту інформації, податкова міліція та інші. Усі ці відзнаки однакові за формою і різняться між собою за назвами, емблемами та кольорами.

Іншу нагороду – медаль «За миротворчу діяльність» – започаткували наказом МВС № 1280 від 29 жовтня 2003 року:

Головною род­зинкою відзнаки стало те, що вона призначалася для вручення представникам одразу двох силових відомств – МВС та Міноборони. До речі, ця ідея – щодо подвійності медалі – належала на той час заступнику керівника Управління державних нагород та геральдики Адміністрації Президента В. Й. Бузалу. Складалася відзнака (авторами її дизайну стали М. Я. Лебідь та О. М. Сопов) з колодки та медальйона. На його аверсі зображено розкриту долоню, з якої вилітає голубка, а на реверсі зазначено назву відомства.

Колодку ж мали прикрашати спеціальні металеві планки з назвою країни, у  якій із миро­творчою місією побував власник нагороди. Зокрема, перша партія медалей у кількості 200 штук побачила світ з планкою із написом «Косово». Однак потім, коли колодки усіх відомчих медалей стандартизували відповідно до Указу Президента, наказом МВС № 750 від 30 червня 2004 року цей елемент з миротворчої відзнаки прибрали. Сама ж нагорода проіснувала в Міністерстві внутрішніх справ до серпня минулого року: до згадуваного наказу МВС № 520 її вже не включили.

Завдяки своєму специфічному статусу й нині «живе» у міліцейському відомстві відзнака «Кращий працівник МВС України», заснована наказом МВС № 1176 від 10 жовтня 2003 року:

Річ у тім, що її започатковували не як нагороду, а як нагрудний знак для міліціонерів, удостоєних честі бути представленими на Дошці пошани МВС. І видачею цього знака опікується не нагородний підрозділ, як зазвичай, а Управління соціально-гуманітарної та психологічної роботи ДКЗ. «Кращий працівник» вирізняється з-поміж інших відомчих «братів» ще й зовнішнім виглядом: на відміну від більшості відзнак, в основі яких – хрести, він має форму щита.

У переліку відомчих нагород були також різноманітні пам’ят­ні знаки, зокрема, «10 років МВС України», «15 років МВС України», «20 років Чорнобильської катастрофи».

У  Радянському Союзі окрім відзнак у металі існувала ще така форма заохочення, як грамота МВС. Першими після здобуття Україною незалежності стали засновані міліцейським відомством у 1995 році три нагрудні знаки, а от стандартизованої подяки, закарбованої на папері, у Міністерстві внутрішніх справ не було. Спочатку на замовлення МВС виготовляли різноманітні неформатні грамоти, але 1997-го з такою практикою вирішили покінчити, запровадивши уніфіковану відзнаку. Її ескіз розробив Л. І. Матяш і 23 лютого 1997 року наказом МВС № 122 Почесну грамоту Міністерства внутрішніх справ затвердили.

Вона мала вигляд альбомного листа формату А4, а всі написи на ній були виконані стилізованим старо­сло­в’ян­ським шрифтом. Вручали Почесну грамоту до червня цього року, доки не набув чинності Указ Президента «Про відомчі заохочувальні відзнаки», який скасував усі попередні відомчі нагороди та визначив їх новий перелік. До речі, у такому міліцейському переліку є й Почесна грамота, однак поки що відповідний наказ МВС перебуває на затвердженні.

Примітно, що певний час існувала також подяка МВС, започаткована у березні 2001 року. Її виготовляли як на папері, так і на дерев’яних плакетках, укритих тонкими металевими пластинами. Причому для здешевлення їхньої собівартості згодом міністерство навіть закупило спеціальні пристрої для гравіювання. Відзначали такими подяками також до цього року.

Значно вирізнявся з-по­між інших міліцейських нагород своєю неординарною зовнішністю пам’ят­ний знак до премії МВС «Лицарю звитяги», виконаний як настільна композиція у вигляді вертикально розташованих міцно стиснених людських рук, долоня нижньої з яких плавно переходить у кряжисте могутнє дерево, а верхньої – в язики полум’я. Започаткували цю премію за особистою вказівкою тодішнього міністра внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченка. На початку січня 1998-го до ДІУЦ «Спецтехніка» МВС надійшов лист від Головного управління роботи з особовим складом з проханням розглянути питання щодо розробки та виготовлення нової відзнаки й, зокрема, скульптури до неї. Невдовзі на розгляд міністра та колегії представили три варіанти, з яких обрали згадане «руко­стискання». Його автором був О. В. Кедря, а першу партію знаків у кількості 4 штуки (3 – для нагородження і 1 – як еталон) мала виготовити фірма «Арт України». 22 січня 1998 року Кравченко підписав наказ МВС № 40 «Про встановлення премії МВС України «Лицарю звитяги» і вже через тиждень скульптура побачила світ:

Нова нагорода була призначена для відзначення заслуг тих міліцейських керівників, які досягли значного успіху у капітальному будівництві. Вручали її раз на рік за підсумками роботи трьом особам – очільнику ГУ-УМВС у регіоні чи на залізниці, ректору навчального закладу системи МВС та спочатку начальнику установи з виконання покарань, а коли цей підрозділ вийшов зі складу міністерства, то начальнику міськрайоргану внутрішніх справ. Окрім згаданої композиції лауреату премії видавали золотий нагрудний значок, а також виплачували одноразову грошову допомогу в розмірі трьох посадових окладів. Востаннє на­городження відзна­кою «Лицарю звитяги» відбулося минулого року.                                 

Досить короткий «життєвий» шлях серед усіх заохочувальних міліцейських відзнак виявився у іменної вогнепальної зброї (пістолет Форт-12). Її затвердили наказом МВС № 180 від 5 червня 2007 року. До того часу працівникам органів внутрішніх справ, як і представникам інших силових відомств, вручали державну нагороду «Іменна вогнепальна зброя» (також пістолет Форт-12). Міліцейська відзнака «протрималася» до червня цього року і також була скасована згадуваним Указом Президента.

Останньою «родину» загальноміліцейських нагород поповнила відзнака міністра внутрішніх справ «Закон та порядок»

, наказ про затвердження якої за номером 611 підписав 10 грудня 2010 року тодішній очільник МВС А. В. Могильов. До речі, саме за його ініціативою й було розроблено згаданий знак. Створенням ескізу та втіленням його у металі займалося ВТО «Орден». Незвичний статус – відзнака міністра – «Закон та порядок» отримав за таких підстав. На той час найвищою міліцейською нагородою був знак «Почесний працівник МВС України», котрий і віт­чизняні, і міжнародні експерти визнали найкращою відомчою нагородою в нашій країні. Відсувати її на другий план було нелогічно, втім, як і створювати нову відзнаку, не ставлячи її на «п’є­дес­тал». Тому директор «Ордена» О. М. Сопов запропонував відокремити цю нагороду від інших міліцейських і надати їй статус відзнаки міністра, що й було зроблено.

Наприкінці 1990-х – початку 2000-х, коли вже започаткували більшість загальноміліцейських нагород, провідні структурні підрозділи МВС висловили побажання щодо заснування власних відзнак. Першими вони з’явилися у ГУБОЗ, ДДСБЕЗ, Державтоінспекції, службі ДІМ. Наприкінці ж 2002-го Філатова на посту начальника відділу проходження служби змінив, на жаль, уже покійний, А. Б. Попов, який і продовжив роботу із запровадження таких нагород. Завдяки його тісній співпраці з Соповим та Бузалом виникла ціла система нагород структурних підрозділів МВС. Зазвичай вони були двох ступенів: першим мав право заохочувати міністр внутрішніх справ, другим – очільник підрозділу. Вперше усі ці нагороди упорядкували наказом МВС № 180 від 5 червня 2007. І хоча офіційно вони були відмежовані від загальноміліцейських, однак широким загалом сприймалися теж як основні відомчі відзнаки. Це пояснюється зокрема й тим, що рівень їх дизайну та виготовлення був високим. З цієї ж причини усі вони пройшли процес легалізації в Комісії державних нагород та геральдики. Загалом, до 2011 року, коли відзнаки структурних підрозділів скасували, їх кількість разом із загальноміліцейськими сягнула сотні.

Як ми вже згадували, у червні цього року набув чинності Указ Президента, котрим визначено новий перелік відомчих заохочувальних відзнак. Скільки і які нагороди відтепер вручатимуть у Міністерстві внутрішніх справ – ми розповімо в одному з наступних випусків «Моментів».

Олександр СОПОВ, ВТО «Орден»

Анна ТОРГОНЕНКО, «Моменти»

Іван ЮРЧЕНКО, ДНДІ МВС

(За матеріалами книги «Історія нагород української міліції»)

05/11/2012

imzak.org.ua

Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua

Замовити продукцію ВТО "ОРДЕН"