Розповідаючи в липневих «Моментах» про історію створення медалі «10 років МВС України», ми згадували про казус, що стався під час її вручення. Тоді, у грудні 2001-го, на офіційному святкуванні Дня міліції перебував Президент України Л. Д. Кучма, з рук якого правоохоронці отримували державні нагороди. Міністр внутрішніх справ Ю. О. Смирнов вирішив зробити крок у відповідь і вручив Президентові «новонароджену» медаль. І навіть більше, очільник міліцейського відомства спробував одразу приколоти її до піджака Кучми, але відзнака вислизнула з його рук та впала додолу. Оскільки виготовляли нагороду дуже поспішно, клей на ній не встиг висохнути, тож одна з деталей відлетіла. Від величезного скандалу МВС тоді врятував перший сувенір міністра внутрішніх справ, який і вручили главі держави. Створив же зазначену «пам’ятку» співавтор цього нарису 
О. М. Сопов. Відтоді між міліцейським ві­дом­­ством та очолюваним ним виробничо-творчим об’єд­нанням «Орден» розпочалася плідна співпраця, результатом якої, зокрема, стали три заохочувальні відзнаки МВС – нагрудні знаки «Почесний працівник МВС України», «Лицар Закону» та «За безпеку народу».

   Відкрила список цих нагород започаткована 10 червня 2002 року відзнака «Почесний працівник МВС України»: відповідний наказ за номером 555 підписав міністр внутрішніх справ Ю. О. Смирнов.

Причетні до цієї події люди, зокрема тодішній начальник відділу проходження служби Департаменту роботи з персоналом
В. Г. Філатов, пригадують, що робота над створенням ескізу знаку тривала недовго. На відміну від деяких інших міліцейських нагород, майбутній вигляд найголовнішої серед них був розроблений та схвалений мало не за тиждень. До того ж його зображення на папері, а потім і втілення в металі настільки вдалися авторам – О. М. Сопову та А. В. Шияну, – що «Почесний працівник» більшість фахівців із фалеристики й досі визнають найкращою відом­чою відзнакою України.
   А от робота з документального оформлення нагороди, а саме – визначення її «статусу», тривала значно довше – майже рік. Річ у тім, що спочатку планувалося запровадити відзнаку не як відомчу заохочувальну, а як державну – через розширення переліку почесних звань України. На це в МВС була низка причин.
   По-перше, ще на початку 1990-х під час створення своїх «піонерів» – нагрудних знаків «Почесний знак МВС України», «За відзнаку в службі» та «Кращому працівникові пожежної охорони» – міністерство клопотало про заснування їх як державних нагород, за аналогією з Радянським Союзом. Проте тоді цей задум здійснити не вдалося й зазначена «трійця» стала суто відом­чою (детально – у «Моментах» № 3 2011 р.). Однак у МВС не полишали надію все-таки отримати «свою» нагороду державного рівня, тому 10 січня 2000 року за підписом міністра внутрішніх справ Ю. Ф. Кравченка Президентові України 
   Л. Д. Кучмі надіслали лист із проханням заснувати медаль «За відзнаку в охороні громадського порядку». Вона мала бути «логічним доповненням до вже наявної відзнаки Президента України – ордена «За мужність» – і започаткувати наступність у системі нагород», а також стати «додатковим стимулом для сумлінного виконання службових і громадянських обов’язків працівниками ОВС, особовим складом військових формувань, членами добровільних народних дружин і окремими громадянами». Доповненням листа став зразок медалі, в основі якої був малиновий хрест із накладеним на нього синім восьмикутником із тризубом.
   І хоча на найвищому рівні ініціативу МВС схвалили, подолати низку бюрократичних перешкод знову не вдалося. Проект цієї нагороди так і залишився проектом. Таким чином, започаткування «Почесного працівника» стало третьою спробою Міністерства внутрішніх справ на шляху до здобуття «власної» державної відзнаки. Що з цього вийшло, ми розкажемо трохи далі.
   По-друге, для людей, удостоєних нової відзнаки, від початку планували запровадити серйозні пільги – аж до отримання додаткових квадратних метрів житла. Звісно, права на такі «щедроти» міністр внутрішніх справ не мав: усі ці нюанси треба було узгоджувати з Кабміном. Тож для МВС (а якщо вже бути до кінця відвертими, то для очолюваного Філатовим «нагородного» відділу) розпочався тривалий процес листування з різними органами державної влади – тим же Кабінетом Міністрів, Верховною Радою, Адміністрацією Президента та іншими.

   Спершу перед Головним управлінням роботи з особовим складом керівництво МВС поставило завдання – розглянути питання щодо встановлення в державі почесного звання «Заслужений працівник міліції України». Мотивація була такою: із наявних тоді 33 таких звань особовому складу ОВС могли присвоювати лише «Заслуженого юриста України», що знач­но звужувало коло людей, яких можна було відзначити за конкретні заслуги та високий фаховий рівень. Згодом вирішили розширити коло майбутніх лауреатів, долучивши до нього представників СБУ, УДО, прокуратури, податкової та прикордонної служб, митниці та пенітенціарної системи, і клопотати про заснування почесного звання «Заслужений працівник правоохоронних органів України». У міліцейському відомстві розробили кілька проектів відповідного Указу Президента з можливістю затвердження або першого, «вузького» варіанту звання, або другого – «ширшого». Проте чергова спроба МВС вийти на «державний» рівень закінчилася невдачею: там для відомчої нагороди не знайшли місця.
   Таким чином, на світ з’яви­лася ще одна – найвища – міліцейська відзнака «Почесний працівник МВС України»:

Її перший тираж був 50 штук. Згідно з положенням, нею могли заохочувати осіб вищого й старшого начальницького складу ОВС та командного складу ВВ, які мали вислугу 25 років і більше. Нагороджуваним щомісячно повинні були виплачувати премію в розмірі 25% від грошового утримання, а також раз на рік надавати матеріальну допомогу для компенсації витрат на проїзд в обох напрямках залізничним, повітряним, водним або міжміським автомобільним транспортом. Нагрудний знак виконаний у формі хреста, у центрі якого – обрамлена лавровим вінком емблема МВС. (Див. фото.) Як ми вже згадували, відмінні зовнішній вигляд та якість виготовлення відзнаки відповідали її високому статусу. Тож не дивно, що нагорода одразу «завоювала» авторитет серед вартових порядку. Тим паче, порівняно з деякими іншими, її значимість не була знівельована масовими врученнями: за майже 10 років «Почесного працівника» отримали лише понад 120 осіб.

   Після успішного «народження» цього знака від керівництва МВС надійшла нова вказівка: створити нагороду, головним «фігурантом» якої буде Святий Георгій Переможець (Змієборець). Та, попри чітко поставлене завдання й обмежений творчий «простір», процес розробки ескізу затягнувся не на один тиждень. Нагороду хотіли створити не гіршою за її попередницю, тому з’явля­лися все нові й нові зображення знака. До них попутно намагалися «докласти руку» керівники різних ланок, які здебільшого не мали ніяких знань у галузі фалеристики.

   Зрештою, відібрали декілька варіантів ескізів – остаточний «вердикт» мав винести міністр Смирнов. Серед поданих йому на розгляд дизайнерських проектів один був без «замовленої» постаті Георгія Переможця: сам собою знак був доволі цікавим, цілісним, однак фігура святого великомученика аж ніяк туди не вписувалася. Переглянувши ескізи, міністр обрав один із них – зі Зміє­борцем – для створюваної відзнаки. Вона дістала назву «Лицар Закону» і була затверджена наказом МВС № 871 від 8 серпня 2003 року. Призначався знак для нагородження працівників ОВС та військовослужбовців ВВ (для обох категорій встановлювалася щомісячна премія); працівників і військовослужбовців ЗСУ, правоохоронних органів; представників органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, а також громадян інших держав. За своїм зовнішнім виглядом відзнака кардинально відрізнялася від усіх попередніх: її основою стала восьмипроменева зірка, а фігуру Святого Георгія обрамлювали дві окантовки, прикрашені фіанітами. (Див. фото.):

   Примітно, що не «потрапив у кошик» і згаданий вище дизайнерський проект, у якому не знайшлося місця фігурі Змієборця. За розпорядженням керівництва міліцейського відомства, його невдовзі перетворили на нагрудний знак «За безпеку народу»:

заснований 22 липня 2004 року наказом МВС № 782, що підписав міністр внутрішніх справ М. В. Білоконь.

Документальним «супроводженням» відзнаки опікувався, на відміну від попередніх двох, уже не Філатов, а його наступник на посаді начальника відділу нагород, присвоєння спеціальних звань та проходження служби А. Б. Попов.
   Заохочувальна відзнака мала два ступені (нині залишився один) і передбачала виплату одноразової грошової премії нагороджуваним – особам рядового й начальницького складу ОВС та військовослужбовцям ВВ. Знак також був виконаний у формі восьмипроменевої зірки. Уперше для позначення відомства в ньому використали не офіційну міліцейську емблему – кристал із тризубом, – а вензель МВС. (Див. фото.) 

   Загалом же згадана «трійця» стала еталоном якості в процесі подальшого створення нагород як для міліцейського, так і для інших відомств. Високий рівень виготовлення відзнак (цим протягом усього часу займається ВТО «Орден») поцінували не лише в Україні, а й на міжнародному рівні.

Олександр СОПОВ,
директор ВТО «Орден»,
Анна ТОРГОНЕНКО,
«Моменти»
(За матеріалами книги «Історія
нагород української міліції»)

''МОМЕНТИ'' № 3 [''ІМЕНЕМ ЗАКОНУ'' № 13 [5815]] від 29.03.2012

imzak.org.ua

Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua

Замовити продукцію ВТО "ОРДЕН"