ВТО ОРДЕН | |[29 червня 2023 р] Церемонія нагородження в Палаці Хоткевича Литовського національного художнього музею

|[29 червня 2023 р] Церемонія нагородження в Палаці Хоткевича Литовського національного художнього музею

Артикул: ВТО_248-3

"Тарас Возняк: Промова в Литовському національному художньому музеї

Cпівчуття та допомога — мають свої конкретні імена

Шановні Пані і Панове,

Сьогодні ми відкриваємо у Палаці Хоткевича Литовського національного художнього музею вже третю виставку у Вільнюсі. Причини такої виставкової діяльності є дві — перша, це ті надзвичайно теплі і довірчі відносини між Львівською національною галереєю та музеями Литви. Не кожному ми б довірили свої найкращі скарби. А другою причиною є війна, яку росія веде проти України та всього українського — тут, у Вільнюсі, наші шедеври знайшли безпечний прихисток на час війни.

При відкритті належалося б трішки представити пропоновану виставку — а йдеться про твори всього XIX сторіччя, а також першої половини ХХ сторіччя на теренах, які ми могли б окреслити сьогоднішньою центрально-східною Европою. Твори належать мистцям, імена яких говорять самі за себе — це і Фердинанд Рущиц, який надзвичайно важливий для розуміння мистецького процесу на землях історичної Литви, і Ян Матейко, і Йозеф Мегофер, і уродженець тепер багатостраждального Харкова Генрик Семирадський.

Отож, відкриваючи художні виставки прийнято трішки розказати в кількох словах про предмет виставки. Донедавна я так і думав поступити.

Однак перед світлим святом Воскресіння Господнього і я, і моя спливаюча кров’ю країна була просто шокована. Шокована вдруге, і шокована з того боку, звідки ми очікуємо доброго слова розради. Вдруге на Хресній ході в Колізеї страждання зґвалтованої дівчини – дозвольте мені цю метафору – були урівняні з стражданнями ґвалтівника.

Минулого року у Хресній ході чогось жінка з росії мала нести Хрест разом з жінкою з України — мовляв вони страждають одинаково...

З цим ми – всі жителі України різних національностей, мов та релігій погодитися рішуче не можемо.

Цьогоріч ми всі, люди з відкритими серцями, таки не дали вдруге статися нарузі над здоровим глуздом та нашими почуттями — російський та український хлопчики не йшли поруч.

Що спонукало організаторів цього такого важливого для світу заходу допуститися такої безтактності?

Як на мене, то апеляція до якоїсь не наповненої жодним реальним змістом абстрактної любові та такої ж абстрактної справедливості. Бо ж як то красиво і масштабно любити людство чи людину взагалі. А от співчувати і допомагати конкретним, нехай навіть звичайним людям не так маєстатично. А Колізей же ж потребує масштабності... Бо ж треба піднятися вище страждань маленьких людей до якогось вищого узагальнення...

Але “добрими намірами устелена дорога до пекла”. Така метафора не принесла ні полегші страждущим, ні допомоги. Сьогоднішнім пеклом став схід та південь України — і причина цьому не лише путін, але й прості російські люди — абсолютно конкретні люди...

Злочини мають свої конкретні імена.

Так само, як і співчуття та допомога — вона теж мають свої конкретні імена.

З самого початку війни литовське суспільство проявило дива гідну емпатію до українців.

Цієї зими Україна поринула у Темряву і Холод. Причина всім відома — росія.

Однак, щосуботи до Львова з Вільнюса приїжджав величезний транспорт Kautra з якого виходили мовчазні кремезні чоловіки і без зайвого пафосу чи екзальтації вивантажували сотні і сотні електрогенераторів, павербанків, автономних ламп та ліхтарів і багато чого ще...

Все це йшло і українському війську, як от все тому ж Маріупольському прикордонному загону, який після оборони Азовсталі переформовувався на Львівщині, підрозділам, які чувають над Запорізькою атомною станцією, щоб у Европі не вибухнув Армагедон, музеям і інституціям України, всім потребуючим.

Це тривало всю зиму. Щотижня. Щосуботи...

І це було посвячення конкретних людей, кошти конкретних людей, зусилля конкретних людей во ім'я таких самих інших конкретних людей.

Тепер ми не лише знаємо їх, але й можемо наважитися називати їх братами.

І разом з тим я хочу, щоб при цьому відкритті виставки наших шедеврів узнали про них і ви.

Вони доклалися і до убезпечення наших шедеврів.

Україна зараз може мало чим віддячити вам, крім того, що стоїть і не здається. Хіба що цією виставкою...

Але нашою маленькою віддякою будуть медалі, якими в Україні відзначають волонтерів — це медаль “За гідний вчинок” №391-400, яку ми просимо прийняти наших литовських братів і сестер." - зазначено у дописі.

Ось і їхні імена:

Edmundas Jakilaitis

Arūnas Gelūnas

Skaistis Mikulionis

Gedmantas Kropis

Arūnas Kemežys

Antanas Šaduika

Ignas Jonynas

Narimantas Savickas

Giedrius Galdikas

Linas Songaila

Linas Kunigėlis