ВТО ОРДЕН | |[25 квітня 2023 р] Роковини пам'яті захисника Авдіївки

|[25 квітня 2023 р] Роковини пам'яті захисника Авдіївки

Артикул: ВТО_593

"... 21 березня День Пам’яті полеглого захисника України з міста Біла Церква Олега Томашука… Вже п’яті роковини від того трагічного дня, як ще одна білоцерківська родина отримала важку звістку з фронту…Щирі співчуття… Герою вічна і світла пам’ять… Якби не війна… Пам’ятаємо!

=====================

Чи кожен сам собі обирає свій життєвий шлях, чи доля посилається небесами, але далеко не кожен готовий пройти горнило війни, відчути подих смерті. Безумовно, потрібно мати особливу силу духу, мужність і волю, а ще почуття патріотизму та любові до своєї Вітчизни.

Саме такі риси виховали у свого сина, солдата 72-ї окремої механізованої бригади Олега Томашука, мати й батько.

Коли розпочиналася війна на Донбасі, Олег лише закінчував школу. Як і ровесники, будував плани на майбутнє. Хто тоді міг подумати, що його життя виявиться таким коротким, що він не зможе втілити все те, що задумав під звуки випускного вальсу.

Олег народився 5 серпня 1994 року в місті Біла Церква. Змалечку був допитливим, непосидючим і енергійним хлопчиком. У 2002 році пішов до першого класу Білоцерківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 9 з поглибленим вивченням іноземних мов.

Зі спогадів класного керівника й однокласників, Олег був душею класу, комунікабельним і веселим. Брав активну участь в роботі органів учнівського самоврядування, мав гарні лідерські якості. Встигав гарно навчатися й грати у команді КВК школи, мав творчий та артистичний хист. Неодноразово саме Олегу Томашуку доручали бути ведучим різноманітних виховних заходів, концертних програм. Крім того, в Олега був поетичний талант. Писав і вірші, через які передавав свій настрій, свої почуття та переживання, проникливо і чуттєво їх читав. Правду кажуть, що талановита людина талановита в усьому: Олег ще й досить непогано малював, він дійсно був творчою особистістю.

Високий, стрункий, сильний, він постійно розвивав себе фізично, займався спортом, загартовував свій організм. Як справжній український козак, купався у будь-яку пору року, був витривалим, невибагливим і хоробрим.

Навчання в школі Олегу давалося досить легко, він мав гарну пам’ять, був старанним, наполегливим. Як результат - в атестаті про завершення повної загальної середньої освіти були лише відмінні та добрі оцінки.

Швидко промайнули шкільні роки, відлунали щемливі звуки випускного вальсу. Перед Олегом відкривалася дорога в нове самостійне життя, яке обов’язково мало бути довгим, щасливим та успішним. Знав напевне, що буде здобувати вищу освіту. Завершуючи школу, готувався до вступу в університет.

У виборі вузу Олег не сумнівався. В його родині були педагоги, тому вирішив, що вступатиме до педагогічного університету, продовжить сімейну династію. Юнак успішно пройшов зовнішнє незалежне оцінювання, легко подолав конкурсний відбір і в 2012 році став студентом Інституту педагогіки та психології Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Мріяв зайнятися практичною психологією, щоб допомагати людям долати різні життєві негаразди.

Спочатку Олег навчався на денній формі навчання, а пізніше перевівся на заочну та пішов працювати. Знайти високооплачувану, цікаву та престижну роботу для молодого хлопця було непросто, але Олег ніякої роботи не боявся. Він прагнув бути більш самостійним і фінансово незалежним. Деякий час працював кальянником, а останнім часом - спеціалістом з обробки та передачі вантажів у ТОВ «Нова пошта».

Зустрів Олег своє кохання, згодом народився синочок Єгор - точна копія тата. Але весною 2016 року Олег приймає неочікуване для всіх рішення і підписує контракт та йде служити до легендарної білоцерківської 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців.

В одному зі своїх останніх віршів Олег написав:

Фронтовики третій рік тримають оборону,

Полягло забагато, поки я відсиджувався вдома.

Олег любив свою країну, мав небайдуже, палке серце патріота. У нього був неспокійний, цілеспрямований характер, він хотів бути корисним суспільству, бути прикладом для свого маленького сина. Тому відсиджуватися вдома не захотів, залишив мирну, таку далеку від війни Білу Церкву і став до лав захисників України, щоб відстоювати її територіальну цілісність та суверенітет.

Спочатку була важкий, виснажливий військовий вишкіл в 169-му навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині, а потім Олега направляють безпосередньо в зону проведення антитерористичної операції. Солдат Олег Томашук стає на захист Вітчизни в складі 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців на посаді оператора радіорелейної станції центру зв’язку бригади.

Олег пишався тим, що служив у славетній бригаді, пишався своїми героїчними побратимами, відважні дії яких наводили жах на ворогів. Недарма 72-гу ще до присвоєння їй почесного найменування вороги нарекли «чорною бригадою». Він був відважним і відчайдушним воїном, швидко опанував військову справу. Легко долав труднощі похідного життя, намагався ретельно виконувати свої посадові обов’язки, бо ні в якому разі не хотів підвести своїх бойових друзів, своїх командирів.

Майже рік виконував Олег Томашук військовий та громадянський обов’язок у зоні проведення антитерористичної опе¬рації. Йому випала доля своїми очима побачити жахіття війни.

Особливо напруженою була ситуація з кінця жовтня 2016 року, після того, як Чорні запорожці заступили на позиції в районі промзони Авдіївки та Верхньоторецького. Українські захисники, а в їх складі і Олег Томашук, відчайдушно захищали підступи до цього українського міста, неодноразово змушені були відбивати атаки ворога. Авдіївська промислова зона стала неприступною фортецею завдяки стійкості й героїзму українських захисників.

Олег воював нарівні із усіма, не дивлячись на свій молодий вік. Боляче переживав загибель побратимів.

Тільки що жартували й раділи, що знайомі, –

Добре з братом навіть у чистім полі.

Все так швидко… свист… міна лягає…

Збагнув не відразу – він мене собою накриває,

Ледве вдихнувши, шепоче: «Виховай сина…» ,

Війна нікого не жаліє – вона вбиває… –

написав Олег у своєму останньому вірші.

Під час бойових дій 72-га ОМБр внаслідок мінометних і снайперських атак чи не щодня несла непоправні втрати. 37 військовослужбовців бригади загинули, захищаючи Авдіївку.

Під Авдіївкою обірвалося життя й солдата Олега Томашука.

Батьки, всі рідні переживали за свого Олежика, з нетерпінням чекали його повернення до рідної домівки. Але… не такого повернення вони чекали.

21 березня 2017 року родина Томашуків отримала трагічну звістку, що під час несення служби в районі м. Авдіївка Донецької області їхній онук, син, батько, боєць 72-ї окремої механізованої бригади солдат Олег Володимирович Томашук загинув. У той час йому було лише 22 роки.

Попрощалися з Олегом 24 березня 2017 року в церкві Іллі Муромця на території Білоцерківського військового шпиталю. Підтримати родину прийшло багато друзів, знайомих відважного хлопця. Важко було повірити, що його життя обірвалося так рано. Так не мало бути…

Поховали загиблого воїна на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» у м. Біла Церква.

Олег Володимирович нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки», його ім’я внесено до Книги Пам’яті полеглих військовослужбовців Збройних Сил України.

Рішенням 102-ї сесії Білоцерківської міської Ради VІІ скликання від 25 вересня 2020 року, учаснику антитерористичної операції на Сході України Томашуку Олегу Володимировичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Біла Церква (посмертно).

Олег мріяв про щасливе та заможне життя для себе і своїх рідних. Він хотів, щоб ним пишалися його батьки, яких він дуже любив. Він міг стати психологом, а можливо, відкрив би власну справу. Він міг би виховувати сина, мав бути опорою для своєї родини. Він хотів нести добро людям. Якби не війна…

У Олега залишився син Єгор. Він буде знати свого тата лише по фото, а ще нагадуватиме йому про рідну людину пам’ятна відзнака «Батьківське серце» від «Бойового Братерства України».

В останньому вірші, який Олег написав на передовій незадовго до загибелі, є рядки, які стали ніби заповітом 22-річного воїна. Є в цих рядках і його мрія:

Мені 22, і я готовий померти двічі,

Щоб наша молодь зростала в мирі та любові,

Щоб на землі українській більше не лилося крові,

Будні із червоно-чорних стали кольорові…

Так і буде, Олеже. Біла Церква тебе пам’ятає!

Герої не вмирають!

Розповідь про Олега Томашука у Книзі Пам’яті «Небесна гвардія Білоцерківщини." - зазначено у дописі.

Джерело: Facebook