- ГЕРОЯМ УКРАЇНИ - СПРАВЖНІ НАГОРОДИ ВТО "Орден" ВГО"КРАЇНА"та"ЗВИТЯГА"
- Атрибути нагород: футляри, посвідчення та рамки
- Захисникам Вітчизни та волонтерам
- ПЛАКЕТКИ та ЗНАЧКИ
- Коїни підрозділів, військових частин, міністерств та відомств
- Нагороди в/ч та підрозділів, розроблені та виготовлені ВТО "Орден"
- Закон "Про нагородну систему України"
- Орден Нескорених та усі Знаки народної пошани
- АЛЕЯ СЛАВИ - нагородження Героїв
- ПОДАРУНКИ ДО КОЖНОГО СВЯТА
- Нагороди силових структур, громадських організацій, для міст і громад, спортсменів, героям Чорнобиля
- ІСТОРІЯ НАГОРОД України та країн світу
- Розробка та виготовлення нагород та знаків
- Мапа сайту
Артикул: ВТО_
За 36 років служіння театру відомий харківський актор Микола Мох зіграв чимало ролей. Багато запам'яталися і полюбилися глядачам.
Зараз Микола Мох на заслуженому відпочинку, але сповнений сил і енергії їздить з концертами на передову, зустрічається з пораненими бійцями в госпіталі, організовує культурні програми.
На початку лютого улюбленцю публіки Миколі Моху виповнилося 70 років. І цей рік приніс акторові - волонтеру заслужену нагороду - вищу відзнаку ВГО «Країна» орден «За розбудову України».
Роки пролетіли як блискавка - постаріло тіло, а дух залишився молодий. І так хочеться всім допомогти в добрих справах і нікому не відмовити »...
І напевно самє сучасна війна рф проти України надіхнула новімі силами. Актор зрозумів - волонтерство - це его нове життя.
Волонтерська діяльність вкрай необхідна, адже саме волонтери практично з самого початку бойових дій почали одягати, взувати і озброювати армію і лише потім до них підключилася держава. Якби не волонтери, російський агресор був би вже в районі Тернополя, а то і Львова. Та яким би не було ставлення влади до волонтерів, їх діяльність буде потрібна до кінця бойових дій. Це тепер все більш організовано, а спочатку все відбувалося хаотично.
Мала батьківщина Миколи - село Бакумівка на Миргородщині біля річки Хорол, де він народився і прожив до десяти років. Згодом батьки купили нову хату в Комишня, селищі міського типу, який у свій час був райцентром, а потім увійшов до Миргородського район. І сім'я переїхала.
На новому місці і продовжив навчання, записався в бібліотеку, багато читав: Фенімора Купера, Жюля Верна, Бєляєва, книги про сильних мужніх людей. Любив слухати радіо. Особливо приваблювала передача «Театр перед мікрофоном». Незабаром Микола захворів театром, зайнявся самодіяльністю. Співав не тільки в хорі, але і сольно - «Ясени», «Рідна мати моя», «Чорнобривці». Почав читати зі сцени гуморески. Односельці добре його приймали.
Навчався відмінно - вчителі любили, всі оцінки були високі. Але точні науки якось не захоплювали, все більше і більше хотілося стати актором. Батько був проти. Він вважав, буде краще, якщо вивчитися на агронома, ветеринара, економіста чи інженера. Але, слава Богу мрію батька здійснили мої молодші брат і сестра.
У Харківський театральний інститут вдалося вступити лише після армії. По закінченню школи нічого не вийшло - не було потрібної підготовки. У той час в інституті ще викладали знамениті актори: Валентина Чистякова, дружина самого Леся Курбаса, Лесь Сердюк, Данило Антонович. Крім акторської майстерності проводили заняття з танців, фехтування, вокалу, сценічної мови. Вчення давалося легко.
Розподілився в Хмельницький. Театр виявився жахливим, з убогим репертуаром. І майже кожен день виїзні вистави у віддалені села. А після вистави вдячні селяни приносили самогон, і починалася п'янка прямо в автобусі. Все це не мало нічого спільного зі справжньою акторською професією.
Після довгих поневірянь і скарг актор опинився в Харкові. Прийшов в театр Шевченка і пропрацював в ньому 36 років. Трупа була велика. Театр в той час вже піднімався на високий рівень. Сприяв цьому своїми постановками главреж Анатолій Литко: «Не стріляйте в білих лебедів», «Безталанна», «Річард III». У Харкові грав іноді в тих же спектаклях, що і в Хмельницькому, але постановки подобалися набагато більше. Пробував себе в різних ролях. А найулюбленіша була роль землекопа Бонавентури в п'єсі Карпенка-Карого «Сто тисяч». Звільнившись, поріг свого колишнього театру більше не переступав.
З перших днів Майдану ходив майже щодня до пам'ятника Шевченку, читав вірші Кобзаря, Стуса, Симоненка. Згодом став членом Всеукраїнської організації ветеранів, зараз член її президії. Став членом «Просвіти», обраний заступником з питань культури і мови, брав участь в заходах, присвячених депортації кримсько-татарського народу.
Життя проходить. Але людина живе лише яскравими спогадами. І дай Боже Миколає, щоб світло від спогадів лише заряджало і надихало молодь. А визнання і головні нагороди – ще всі попереду. Щасти Тобі Акторе – волонтере!