Під час вітального рукостискання Вадим Васильович зніяковіло заперечував: «Мені немає за що дякувати. Я — простий чоловік. Таких, як я, в окопах багато…» Та ні, є за що дякувати. Чоловік народився, зростав і мужнів у Богуславі, проте, коли постало питання забезпечення сім’ї, майбутнього дітей, — вирушив на пошуки кращого життя за кордоном. І йому це вдалося. Із 2001 року Вадим із дружиною, донькою Веронікою та сином Владиславом проживає в Ірландії. Робота, родина, спокійне життя, впевненість у завтрашньому дні — все це було перекреслене 24 лютого 2022 року, коли чоловік дізнався, що на його рідну землю «вдерся» ворог. «Війна. Я побачив, як українські дівчата зі зброєю в руках воюють на передових позиціях, — ділиться захисник,— і не зміг стояти осторонь, як не зупиняли рідні. Хоча я такий не один. 1 березня 2022 року разом зі мною польсько-український кордон перетнуло 130 тисяч заробітчан, аби захищати країну».

Вадим Васильович не лише став у стрій українських захисників, а й із перших днів війни допомагає Україні гуманітарною допомогою через ірландських друзів: «Мій товариш Андрій Вакал, який також родом із Київщини, через хворобу не може воювати, але допомагає із Ірландії постійно. 20 автомобілів невідкладної допомоги були відправлені, завдячуючи саме йому. Потім ще 55 «карет» швидкої. Всі машини він особисто переганяє до польського кордону, незважаючи на стан здоров’я, всі отримані кошти вкладає в нашу Перемогу. Він узяв шефство над моїм взводом розвідки, коли ми їхали на «нульовку» й мали потреби в забезпеченні. І сьогоднішній автомобіль — його заслуга, бо на передовій вони просто «горять».

Ми вистоїмо, ми переможемо. Нам усім просто потрібно пам’ятати, що українці — сильна нація воїнів»."- зазначено в дописі.