11 листопада

11 листопада 1919 р. вважається днем заснування латвійського Військового ордену Лачплесіса, хоча
Конституційні збори Латвії прийняли закон про встановлення нагороди 18 вересня 1920 р. Символічна
дата відліку обрана через те, що саме 11 листопада 1919 р. латвійські війська витіснили білогвардійські
частини генерала П. Бермонт-Авалова з Риги. Орден мав три ступеня, які надавалися послідовно
(крім іноземців) і виключно за військові подвиги в роки Великої війни 1914-1918 рр. та Війни за незалежність
Латвії. І ступенем було нагороджено 11 осіб (з них 7 іноземних високопосадовців), ІІ ступінь отримала 61
особа (з них 43 іноземці). ІІІ ступенем здійснено 2073 нагородження (в т. ч. 270 іноземців та фортеця
Верден). Рішення про нагородження приймала Рада ордена, яка складалася з Президента Латвії, 7 депутатів
Сейму та 7 кавалерів вищого ступеня. Кавалери ордену Лачплесіса мали широкий перелік пільг та привілеїв
– зокрема, у транспортному та медичному обслуговуванні, військовій освіті, призначенні на посади, носінні
військового однострою, використання зображення ордену. У 1928 р. нагородження припинено. Останнім
кавалером посмертно стала Ельза Жиглевіца (всього серед кавалерів ордену Лачплесіса було троє жінок).
Зараз орден Лачплесіса офіційно вважається «історичним орденом Латвії» (1-9).

1 2

            3                          4

                                                  5

                                   6

                                       7

                     8             9