Я, Пашко Мирослав, хочу розповісти , про свого прадіда, який приймав участь у Великій Вітчизняній Війні. Його звали Явнюк Трохим Никитович. Коли йому було 19 років, його забрали до армії, де його застав початок війни.

Мій дідусь пройшов усю війну, декілька раз був тяжко поранений, мав багато нагород. На війні він був фронтовим розвідником і працював з рацією. Він багато раз ходив у розвідку. Одного разу він захопив у полон німецького лейтенанта, і привів його до штабу. За цей вчинок, мій дідусь отримав орден «Червону зірку».

 Він приймав участь у штурмі міста Берлін, і був свідком підняття Прапору Перемоги над Рейхстагом.

Після Перемоги він повернувся на Батьківщину старшим лейтенантом.

Кожного 9 травня він одягав свій військовий кітель з багатьма нагородами і ходив зустрічатися зі своїми друзями, з якими разом повернувся зі фронту. Також  дуже часто його запрошували в школу до моєї мами, відзначати свято Перемоги і просили поділитися з учнями своїми спогадами.

Моя мама багато розповідає мені про дідуся-героя. Я дуже жалкую, що народився пізніше, і не можу сам  його розпитати.

 Мій другий прадід також воював на війні і зустрів перемогу у Берліні. Його звали Пашко Павло Пантелеймонович. Він був нагороджений медалями.

 Із Берліна він написав своєму сину – моєму дідові листа.

Мій прадід Безрукавий Віктор Акимович був танкістом і загинув у 1943 році під Сталінградом.

Мою прабабусю звали Маруся. Вони разом з мамою і братом жили у селі на Черкащині. Коли почалася війна її було всього 17 років. Тоді багато дорослих пішло до лісу у партизани, і моя бабуся разом зі своєю тіткою носила їм у ліс їжу. Коли про це дізналися  німці, вони її разом з братом забрали до концтабору у Німеччину,  в місто Франкфурт-на-Майні.

В концтаборі бабуся дуже тяжко працювала і майже нічого не їла. Інколи її забирали допомагати працювати на кухні.

 Кожен день поруч з нею помирали дорослі люди і маленькі діти  Коли наші війська  почали перемогати  німців, керівництво табору прийняло рішення знищити всіх полонених. В ту ніч коли бабусю збиралися спалити в крематорії, її врятувала одна німка, якій бабуся допомагала  на кухні.

Бабусю звільнили з таборів у 1945 році, вона повернулася додому тяжко хвора і виснажена. Після війни вона залишилася в Києві, де зустріла мого дідуся, який повернувся з фронту. Разом вони відбудовували зруйнований німцями Київ, а потім одружилися.

Друга прабабуся – Пашко Марія Федорівна - у роки війни працювала, вона була нагороджена медаллю.

Три роки тому, ми збирали гриби, і далеко у лісі знайшли могилу трьох солдат, які загинули 10 травня 1943 року. В 2013 році було рівно 70 років, як вони загинули. Ми прибрали могилу, полагодили і пофарбували огорожу.  Тепер кожного року ми їздимо в ліс і доглядаємо за могилою воїнів.

Для нашої сім`ї,  День Перемоги – це особливий і дуже важливий день. 

В цей  день ми вшановуємо пам`ять  не тільки моїх дідусів-героїв, а й тисячі воїнів, які загинули визволяючи нашу країну від жорстоких ворогів.

Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua

Замовити продукцію ВТО "ОРДЕН"