СПРИЙМАЮ НАГОРОДУ ЯК ВИЗНАННЯ

БАГАТОРІЧНОЇ ПРАЦІ ВСІХ КОЛЕГ

СТАРШОГО ПОКОЛІННЯ – Ольга Войцехівська.

Хочу поділитися радістю: у дні відзначення Дня журналіста я отримала відзнаку народної пошани «За професійну працю» №477. Вручив відзнаку голова Всеукраїнської громадської організації «Країна» Олександр Сопов.

При цьому він сказав:

«Важливо щось знати, та не менш важливо уміти про це сказати. І дуже добре, що у нас є журналісти, які вміють донести до широкого загалу значиму інформацію достовірно і не заангажовано, щиро та емоційно. Вважаю, до когорти саме таких журналістів належить журналістка журналу «Журналіст України» Ольга Войцехівська.

В нашій громадській організації «Країна» й у ВТО «Орден», де виготовляють знаки народної пошани, були раді отримати представлення Національної спілки журналістів України до нагородження Ольги Войцехівської відзнакою «За професійну працю».

На металі знаку поряд з журналістським пером (таким як і на значках членів НСЖУ) та лавровою гілкою викарбувані слова «Четверта влада – реальна сила». І хай це завжди буде так! Адже, як невтомно повторює голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко і з яким важко не погодитися, – Журналісти важливі!».

Було приємно бачити підпис голови НСЖУ Сергія Томіленка на посвідченні до відзнаки і отримувати нагороду з рук Олександра Сопова – людини, яка є автором шістнадцяти державних нагород України, багато працює над тим, щоб звитяга і активна праця багатьох у роки широкомасштабної війни в Україні були помічені і відзначені подякою суспільства.

Сприймаю нагороду як визнання багаторічної праці всіх колег старшого покоління. Каже:

«Навіть в ідеологічних рамках радянського суспільства журналісти старалися розповідати про тодішнє життя правдиво, робили наголос на звитягу рядових трударів. Не чужа була й критична нотка, за яку іноді навіть доводилося розплачуватися не тільки доганами, а й посадою.

Як приклад з радянських часів – робота заслуженої журналістки України Людмили Лисенко. Її програми на республіканських телеканалах збирали багатотисячні аудиторії і активно пропагували українське мистецтво, сміливо порушували питання національно-духовного відродження України. І тільки за кулісами програм могли знати, чого вартує така сміливість усміхненій на екрані і красивій Людмилі Лисенко. Тодішні чиновники (втім, як часто і нинішні) сміливість прощали не завжди.

Багато цікавого про свою роботу з пробудження України до Незалежності можуть розповісти і журналісти регіональних і місцевих медіа, які сьогодні ведуть боротьбу за виживання, за перемогу на інформаційному фронті.

Але ми вдячні радянському вишколу приділяти увагу кожному сказаному і написаному слову. Святе правило – написане пером і сокирою не вирубаєш – було всотане нашими генами на рівні інстинкту.

У наших поколінь не було розумних комп’ютерів-помічників, диктофон і пейджер, перші мобільники були чудом не завжди досяжної техніки. Головною технікою були блокнот і олівець. А коли з’явилися перші комп’ютери в редакціях, багато хто з нас ще довгенько продовжував писати матеріали ручою на папері, а потім використовувати комп’ютер як друкарську машинку.

Багато можна говорити і про роботу старших поколінь фотокореспондентів. Молодь з камерами в кожному телефоні не завжди має уяву про плівковий фотоапарат. Про те, як зроблені сьогодні в степу чи біля станка або на сесії місцевої ради кадри до завтрашнього ранку мають бути проявлені і надруковані, а фотографії мають бути на столі редактора. Адже газети колись не були тижневиками, а правило оперативності завжди міцно стояло на порядку денному.

Ми не заздримо молодим поколінням сміливих, розкутих, креативних колег. Ми радіємо за них і їхнім можливостям розвивати новітню журналістику. Багато в чому вони кращі і цікавіші за нас, старших.

Тому дуже ціную відзнаку, яка в металі висловлює визнання журналістської праці мого покоління».

Джерело:Журнал "Журналіст України"

Замовити орденські планки ви можете на сайті: orden.com.ua

Замовити продукцію ВТО "ОРДЕН"